Читаю - ділюсь враженнями :) Приєднуйтесь!

           Народне прислів'я  говорить, що зустрічаємо по тому, як одягнутий, а проводимо по розуму. Ми часто так зустрічаємо: судимо по зовнішньому вигляду й зовсім не намагаємося побачити "внутрянку" (так подобається це слово :)). Так і вибираємо по зовнішньому вигляду: людей, з якими будемо спілкуватися, друзів, формуємо своє ставлення про вчителів, звичайних перехожих, випадкових співбесідників у метро, тролейбусі тощо, хоча за зовнішною оболонкою може ховатись зовсім не та людина, яку ми намалювали у своїй бурхливій уяві. 
          Так, напевне, і з книгою - приваблює палітурка, назва, ілюстрація на титулці, а середина може бути пуста... Я завжди відчуваю свою книжку: у ній може не бути нічого примітного, та й назва така собі, а от хочеться її купити, а іноді назву чи тематику, яку коротко прочитала на титулці, приміряєш на ту людину, якій хочеш цю книгу подарувати. Якось так на інтуїтивному рівні... І помилятись не доводилось! Я належу до тих людей, які вважають, що книга - це не застарілий, а все-таки хороший подарунок, хоча це, напевне, тому, що біля мене ті люди, які думають так, як і я - і це насправді класно!
         Ця рубрика створена для тих, хто читає, вміє розуміти сенс і відчувати книгу. Але не обходьте стороною й ті, хто скептично ставиться до книг - почуте тут може бути корисним і вам. 
      Отже, мій наскрізний погляд на прочитані книги. Почну зараз, тому буду висловлювати свою думку щодо тих книжок, які прочитала. Можете приєднуватись до коментарів, звичайно, якщо є що сказати ;)

P.S. Дякую своїм друзям, що дарують мені книги, без таких подарунків було б важче писати тут :)

***********************

- "Жити - пити. 40 градусів життя" - ох, яка назва! Подарували мені цю книгу із словами: "Без натяку :)". Назва спочатку "вбила", а потім переглянувши зміст і побачивши там кілька улюблених прізвищ авторів, сумніву уже не було - треба читати :). 

     З перших сторінок Оксана Забужко нагадує прочитані колись давно пригоди Вєнічки Єрофєєва, які уже й призабулись...  А потім починаються сповіді різноманітних героїв, які так чи інакше були причетні до проблеми алкоголізму. 

   Прочитавши книжку, зрозуміла для себе: ми часто зневажаємо тих, хто, на нашу думку та й не тільки, веде аморальний спосіб життя. Часто ми не задумуємося, що причиною такого життя є ми, прості жителі простого міста. Хтось дійсно потрапляє у пастку алко через свою слабкість, безвихідь, а далі просто ніхто не хоче допомогти, а хтось із власної волі, шукаючи у келиху правди, волі, але найголовніше - безтурботності, вольності. На мою скромну думку, не кожен потрапляє у таку пастку - лише самотній, згубившись у розмаїтті доріг, і вибрана дорога приносить лишь біль і незавершеність, яку так натхненно герой шукає на дні пляшки і розмовляє зі своїм паном Зривком.

    Не будьмо байдужими! Можливо, своїми випадковими кроками ми зробимо інших щасливішими..... Чи то на хліб, чи на так потрібних кілька грам.... Прикро в будь-якому випадку...

***********************

- Ірен Роздобудько "Гудзик" - знову ж таки книжку отримала в подарунок. До тих пір про Ірен Роздобудько чула крадькома, випадково. З перших сторінок захопилась сюжетом, грою слів, почала цитати виписувати у свій уже 4 блокнот (афоризми і цитати збираю і записую із 2002 року). 

     Із твору зрозуміла для себе одне: ми часто не цінуємо те, що маємо, тому бігаємо за мріями, які уже давно стали чужими, але ми просто цього не помітили чи не хотіли помічати. Цінувати потрібно кожну мить, проведену із коханою людиною, і не треба приміряти чужі плащі, вони не підійдуть. Потрібно цінувати кожну мить і кожен дотик - ось що найголовніше, а не примарне щастя. 

***********************

- Ірен Роздобудько "Гудзик-2. Десять років по тому" - о 2 годині ночі я закінчила читати книгу, від якої просто неможливо відірватися. В одній руці величезна кружка чаю із свіжої м'яти, а в іншій - книга. На останньому слові 319  сторінки (останній у книжці, прочитаній за день) сльози самі потекли з очей. Хвилин 10 я просто сиділа у ступорі, у голові промайнуло безліч думок, одна картинка замінила іншу. Сказати, що мені сподобалася книга - це не сказати нічого. Це найкраще, що я читала за все своє свідоме життя. Може, тому, що такими ще болючими є спогади про події на Майдані... Чи кількістю щоденної інформації про загиблих на Сході, а можливо, тим, що в житті ми не цінуємо те, що маємо, не знаючи, в яку мить можемо все втратити... А потім довго шукати, переживши безліч самотніх ночей... Добре, якщо зрештою знайдемо... А якщо ні?..

***********************

- Ірен Роздобудько "Якби" - напевне, кожен би хотів мати машину часу, щоб зміг виправити помилки минулого й круто змінити своє життя. Шкода, що вона існує тільки у фільмах та нашій уяві. Але Ніці вдається знайти спосіб повернутися в минуле. 

     Ми часто намагаємося забути, що ж сталося ТАМ, але рано чи пізно приходимо до того, про що шкодуємо. Головна героїня Ніка - сильна, вольова, не зломлена життєвими негараздами жінка, бо інакше не змогла б виправити помилки минулого.

***********************

- Ірен Роздобудько "Ліцей слухняних дружин" - кожен знайде в цій книзі щось своє: чоловіки - як інколи можуть помилятися і не бачити звичайних речей, жінки - як потрібно вміти любити себе й не дозволяти принижувати. Але врешті усі прийдуть до спільної думки: тільки справжнє кохання здатне перебороти все, подолати безліч років і кілометрів і знайти затишок. Не те, як шукати ідеальну, покірну, закохану жінку-ляльку, наче учасницю якогось реаліті-шоу, не чоловіка, який буде дарувати все й забезпечувати, але при цьому зкеважати й знущатися. А те, що в житті найголовніше - пам'ять тіла й прискорене биття серця, безліч пройдених шляхів, але все ж таки кінцеве щастя.

***********************

- Дара Корній "Щоденник Мавки" - ця книга для мене стала відкриттям. Це своєрідний посібник із психології для розлучених жінок, спасіння від депресії, ліки для душі й розбитого серця. Це віра у власну силу та впевненість. Це світло в кінці тунелю. Це надія. Зрештою, це поштовх до нових почуттів. 
     До кінця останньої сторінки тримає невидимими руками й вселяє віру, надихає й повертає до життя. Дає силу не сліпо підкоритися Чугайстру, а підкорити його й належати собі. Тільки тоді можна стати по-справжньому щасливою.