Івана Купала

  В українській обрядовості є чимало свят, які трансформувалися із язичницьких у релігійні з прийняттям християнства. Тому у релігійних святах так багато схожих звичаїв та обрядів на ті, які мали місце й у часи язичництва. Часто навіть назви схожі, тільки у язичників свята були названі в честь міфічних істот чи богів, а в християнстві — в честь святих. Одним із таких свят є Івана Купала — у народі, або ж Різдво Івана Хрестителя — за християнськии календарем. То що ж ми насправді святкуємо 7 липня? 

Напевне, усе залежить від світогляду людини чи родини загалом. Хтось дотримується більш народної, ще з предків, обрядовості у цей день, а хтось усе-таки християнської. Хтось бере участь у народних гуляннях у ніч на 7 липня: стрибає через вогнище, ворожить, шукає таку заповітну квітку папороті, щоб загадати найпотаємніші бажання (кажуть-бо, якщо знайти ту квітку, то усе задумане обов'язково здійсниться), а хтось кревно молиться Богу в церкві зранку.  Не скажу, що засуджую чи схвалюю позицію котрогось із них, адже кожен має право сповідувати ті погляди, які вважає правильними. Але усе ж давайте простежимо походження цього свята в обох напрямках: народному (язичницькому) та християнському.

Народний. У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (за старим стилем, у кінці червня) був день літнього сонцестояння. У цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося (ще з дитинства пам'ятаю, як просила маму збудити рано-вранці, щоб вилізти на горище і через маленьке віконечко, яке, напевне, відчинялося тільки у цей день, подивитися, як сонце купається. - Автор). Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. 

Також цього дня люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер і стрибали через нього. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, що стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назажди пов'язана. 

Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купала, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купало й Марена. Згідно із слов'янським міфом, Марена — зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купало — символ родючості та достатку. До цього свята заздалегідь старанно готувались, робили опудала: Купала — з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марену — із соломи, одягали у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні.

Досхочу натанцювавшись навколо Купали й Марени, молодь урочисто їх спалювала чи топила. Після цього дівчата тікали від хлопців, щоб ворожити. Плели віночки, до яких прилаштовували свічки та пускали на воду. Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як втопиться— заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. А хлопці чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а часто підстерігали кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком (завжди із захопленням слухаю розповіді своєї бабусі про те, як вона із дівчатами ворожила на вінках у часи своєї молодості, хоча чула ці історії уже разів 30. Напевне, усі полюбляють слухати схожі розповіді у будь-якому віці і просять їх розповісти. Як каже моя донечка: "Розкажи щось із свого дитинства". - Автор). 

Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями (хоча вченими остаточно доведено, що папороть не цвіте).

Християнський. Після прийняття християнства 7 липня православні християни почали відзначати Різдво пророка Івана Хрестителя — найбільшого святого після Діви Марії. Це про нього Ісус Христос сказав: “Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя”. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану — протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Різдво святого Івана Хрестителя — найбільше з усіх свят на його честь.

З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами — його називали "світлим торжеством" і "десницею Сонця правди". На початку IV століття свято було введене у християнський календар. 

Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім'я – Хреститель). 

Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн . За Христа і Христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть. За наказом Ірода Іванові Хрестителю відтяли голову.

Народ, не до кінця розуміючи релігійну суть свята, та і зважаючи на поєднання язичницьких та християнських елементів в українській культурі, почав називати день Івана Хрестителя днем Івана-травника, Івана-чаклуна. Згодом до цієї назви додали ще слово “Купала” на честь язичницького бога, якого шанували в ці дні. 

Церква довгий час намагалася розвінчати міфи про свято Івана Купала і пояснити, що ця назва не має відношення до християнського календаря. Тому не варто помилково називати свято Різдва Івана Хрестителя святом Івана Купала. Краще в ці дні просити святого Івана, щоб надавав сили та мудрості бути прикладом християнського служіння, яким колись був він.

Звичайно, кожен сам для себе визначає, як чинити у цей день, але, незважаючи на позицію церкви, свято й у наш час поєднує ознаки язичницької та християнської обрядовості.

P.S. Не можу оминути тематики цього свята в літературі (як учитель-словесник). Найяскравішим прикладом є твір Миколи Гоголя "Вечір проти Івана Купала", який яскраво ілюструє саме пошук цвіту папороті і те, які наслідки може спричинити ця знахідка. 

P.S.S.  Ось так не спалось у чарівну ніч на Івана Купала, чи то в переддень одного із найбільших релігійних свят – Різдва Івана Хрестителя... :)

Левицька С.М.

Використано матеріали http://ogo.ua/articles/view/2013-07-07/41305.html