Фольклор. Балада "Бондарівна"

Балада – жанр усної народної творчості, який є популярним сьогодні. Сповнені натхненної поетизації краси й душевної величі простої трудящої людини трагічної долі, уболівань за безневинно страченим життям, ці твори з позиції здорової народної моралі засуджують будь-яке насильство й злочин, зраду й наругу.

Балада (фр. ballade, від провансальського balada – танцювати) – невеликий за розміром ліро-епічний твір фольклорного походження на легендарну чи історичну тему. У ньому, як правило, розповідається про щось незвичайне, виняткове, героїчне; реальне часто поєднується з фантастичним.

Особливості народних балад:

• усне поширення й зберігання;

• реальне часто поєднується з фантастичним;

• невелика кількість персонажів;

• підкреслена узагальненість;

• відсутність деталізації;

• стислість у викладі матеріалу;

• «Магічна музичність»;

• композиція (вступ, основна частина, висновок);

• гостросюжетність.

Історія виникнення цього жанру

Балада – один з улюблених видів словесної творчості українського народу. Цей фольклорний жанр став широко вживатись в Україні з початку ХІХ ст.
Цей жанр виник як пісня до танцю. Слово «балада» походить від грецького «рухатися», від якого утворене і латинське «танцюю». Поступово словесний текст разом з мелодією відділялися від танцю, і балада стала одним із видів народних пісень, в яких зображувались героїчні або незвичайні фантастичні події переважно героїчного характеру, через які відтворились гострі переживання дійових осіб.

Тематичне розмаїття балад:

• родинно-побутові (взаємини між батьками і дітьми, братами і сестрами);

• історичні (змальовується козацьке життя, смерть козака на полі бою);

• поетичний світогляд народу, його міфологічні уявлення (перетворення людини на рослину, тварину, птаха; розуміння нею природи);

• про кохання (розкриваються почуття кохання і ненависті, образи й ревнощі).

Народні балади близькі до історичних пісень. Але якщо в історичних піснях на першому місці – правдиве зображення конкретної події чи конкретного героя, то в баладі основним є висловлення глибоких переживань, що викликані цими подіями. Вони відзначаються виразною драматичною напруженістю, відображають фантастичні і трагічні події з життя.

"Бондарівна"

У баладі розповідається про те, що в «містечку Богуславку...гуляла Бондарівна, як пишная пава». Серед дівчат була й Бондарівна, коли до них підійшов пан Каньовський. Він обійняв, а потім ще й поцілував Бондарівну, на що дівчина відповіла, що пан «не годен» її цілувати, а тільки «роззувати!». Добрі люди шепнули Бондарівні, щоб вона тікала. Бігла дівчина «з високого мосту, ...помежи домами, А за нею два жовніри 3 голими шаблями». Коли спіймали Бондарівну й привели до пана, той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє – і Каньовський її застрелив. А батькові давав таляри «за хорошу дочку».

У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.

Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.

Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.

Художні особливості твору:

Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».

Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».

Звертання: «Тікай, тікай, Бондарівно...», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський...», «Оце ж тобі, старий Бондар...», «Бондарівно, моя донька...».

Повтори: «Тікай, тікай...», «...хорошая» хорошого...», «старий Бондар...».

Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».

Епітети: «добрі люди», «сира земля».

Гіпербола: «ударили в усі дзвони».

Текст балади

«Бондарівна»

У містечку Богуславку Каньовського пана

Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

У містечку Богуславку сидить дівок купка,

Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський

та й шапочку ізняв,

Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,

Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!»

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:

«Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!»

Ой тікала Бондарівна з високого мосту

Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна помежи горами,

А за нею два жовніри з голими шаблями.

Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —

Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:

«Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,

А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?»

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.

Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала...

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:

Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!»

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:

«Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —

Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!»

Ударився старий Бондар в стіну головою:

«Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!»

Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,

Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,

Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.

Ударили в усі дзвони, музики заграли,

А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!