Непоправна втрата...

Сьогодні, 2 березня 2015 року, минає місяць після страшної аварії, в якій загинув співак, письменник, ведучий, шоумен, лідер гурту "Скрябін" – Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін). Пісні цього гурту для мене давно стали улюбленими, звучали постійно з плеєра разом із піснями "Океану Ельзи", Арсена Мірзояна, Сергія Бабкіна. Безліч із текстів Кузьми цитую напам'ять. Але от парадокс – я чітко пам’ятаю, коли почала слухати ОЕ, Мірзояна, Бабкіна, пам’ятаю моменти й події, пов’язані із цими виконавцями, але зовсім не пригадую, коли захопилась «Скрябіном». Дивно. Намагалась пригадати рік, якісь знаменні дати, події і… нічого. Спочатку було якось ніяково, але потім зрозуміла, що важливо не те, коли ти приходиш до того чи іншого твору, письменника, виконавця, а те, який слід у душі вони залишають. Із Кузьмою – саме той випадок, коли важливий він сам і його творчість, а не те, коли саме почала слухати пісні.

Сам Андрій ніколи не називав себе поетом, він говорив, що просто пише тексти, але в мене інша думка. Кузьма – глибокий лірик, який у кожній із своїх пісень говорить про те, що думає, про свої почуття, про те, що актуальне для кожного. Хтось критикував манеру Кузьми, виправляв його мовленнєві помилки. Яким дріб'язковим усе це здається зараз, коли його немає серед нас... Сміливо можу назвати Кузьму письменником, бо його твори «Я, «Побєда» і Берлін», «Я, Паштєт і Армія» – справжні, веселі, самобутні й безпосередні з одного боку, а «Місто, в якому не ходять гроші» – твір глибокий, філософський з іншого, як і сам автор.

Як шкода, коли такі люди відходять... Але їх пориви та життєва позиція не забудеться ніколи, бо житиме в піснях вічно. І поки їх слухатимуть душею, Кузьма БУДЕ в наших серцях. Отакий безпосередній, самобутній, надзвичайно позитивний, але водночас дуже глибокий і філософський. Таким його й пам'ятаймо! Вічна пам'ять...

P.S. Є що сказати, поділіться в коментарях.