Фольклор. Дума "Дума про Марусю Богуславку"

Думи – великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина - речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.

Думи з'явилися приблизно у XV ст. – у час виникнення козацтва. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум – кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали думи під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи «козацькими піснями», «поважними піснями».

Тематика народних дум:

- страждання невільників у турецькій неволі;

- втеча невольників у рідний край;

- прославляння воїнів-козаків – вірних захисників рідного краю, борців проти турецько-татарських загарбників;

- прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення;

- порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові).

Структура думи:

• заспів (зачин, «заплачка»);

• основна розповідь;

• закінчення («славословіє»).

Дума ділиться на інтонаційно-смислові тиради.

(Тирада - мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об'єднаних римою.)

Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації.

(Ретардація - уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.)

Відомі українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка та ін.

Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст. Перші публікації дум здійснили М. Цертелев, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, М. Максимович.

«Дума про Марусю Богуславку» 

Є перлиною українського народного епосу. У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув'язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день Великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від'їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.

Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Художні засоби:

- епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води»;

- метафора: «сльозами проливали»;

- повтори: «...стояла темниця кам'яная»; «...козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «...дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка»;

- риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «...Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!»;

- риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?».

Текст думи 

«Дума про Марусю Богуславку»

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, біднії невольники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день

тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко!

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольники!

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная

субота,

А завтра святий празник, роковий день великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам святий празник, роковий день великдень

сказала!»

То тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачувала.

Словами промовляла:

«0й, козаки,

Ви, біднії невольникиі

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день великдень,

Став пан турецький до мечеті від'їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,—

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

3 неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для роскоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників

3 тяжкої неволі,

3 віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!

Вислухай, боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

Фольклор. Маруся Чурай «Віють вітри», «За світ встали козаченьки"

Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини, але достеменно відомо, що народилася вона 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота, котрий брав участь у походах проти польської шляхти. Він був страчений у Варшаві після того, як потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького.

Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов'ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною. У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Якось восени Маруся пішла на вечорниці і там побачила Гриця з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасне кохання - усе разом завирувало в її душі. Чураївна знову хоче накласти на себе руки, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць. Коли померлого Гриця принесли до церкви, Маруся кинулась до труни і, обливаючись слізьми, розповіла про свій злочин. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі Чурай: 1) вона, ще перебуваючи у в'язниці, тяжко захворіла на сухоти; після помилування змарніла й померла у 1852 році; 2) Маруся не могла залишитись у Полтаві, де все нагадувало про Гриця. Вона, змучена докорами сумління, багато мандрувала й померла в якомусь російському монастирі.

На сьогодні відомо 20 пісень, автором яких вважають Марусю Чурай, але цілком можливо, що їх набагато більше. Народна пам'ять приписує Марусі Чурай авторство пісень, популярних упродовж тривалого часу: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой не ходи, Грицю», «Чого ж вода каламутна», «Котилися вози з гори», «Летить галка через балку» та інші.

«Засвіт встали козаченьки» 

У пісні розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його «через чотири недільки» додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину». Мати бідкається, що ж то за час настав, «щоб чужая дитиночка За рідную стала».

Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.

Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.

Жанр: літературна козацька пісня.

Художні засоби:

- епітети: «ясні очі», «мати... слізко проводжає», «кінь вороненький»;

- повтори: перший і останній куплети;

- метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала»;

- звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку»;

- риторичні оклики: «Через чотири недільки Додому вертайся!». «Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу в полі!»;

- риторичне запитання: «Щоб чужая дитиночка За рідную стала?».

«Віють вітри, віють буйні» 

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це – «люте горе», вона себе порівнює з билинкЬю в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Художні засоби:

- метафори: «віють вітри», «дерева гнуться»;

- епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити»;

- риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?»;

- риторичний оклик: «Озовися!».

Тексти пісень

«Засвіт встали козаченьки»

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися

Та за свого миленького

Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,

Та сонця немає,

Мати сина в доріженьку

Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,

Та не забувайся,

За чотири неділеньки

Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку,

Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,

Бо все в божій волі,

Бо хто знає, чи жив вернусь,

Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,

Година настала,

Щоб чужая дитиночка

За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі…

«Віють вітри, віють буйні»

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце,

А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерті не забуде...  

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі,

Чи щаслива та билинка,

Що росте на полі?  

Що на полі, що на пісках,

Без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці!  

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися.  

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю.  

До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема,

Який мене любить?

Фольклор. Історичні пісні «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль»

Українська пісня – це бездонна душа

 українського народу,

це його слава.

О.Довженко

Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь. Як окремий жанр, історичні пісні з’явилися в XIV – XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII – XVIII ст. – в добу козаків. Як і думи, історичні пісні відображають історичне минуле українського народу і своїм змістом охоплюють події з XIV ст. до найновіших часів.

Основні теми історичних пісень:

- змалювання важкого періоду в житті українського народу – звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами;

- показ страхітливих спустошень і насильства;

- зображення подій Національно-визвольної війни 1648 – 1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко);

- рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII – XIX ст.) (Олекса Довбуш);

- повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін.

Серед історичних пісень окремо виділяються балади.

«Чи не той то Хміль…»

Цю історичну народну пісню записано в 50-х рр. ХІХ ст. в Галичині. У бою під Жовтими Водами в травні 1648 р. українські війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику перемогу у Визвольній війні 1648–1654 рр., яка й оспівується в пісні. Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі.

Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея: уславлення Б. Хмельницького – народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.

Жанр: історична пісня.

Композиція:

- експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем;

- зав’язка: застереження гетьману – перед битвою з ляхами не пити Золотої Води;

- кульмінація: перемога над ворогом;

- розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

Художні засоби:

- метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати»;

- епітети: «Золота Вода», «хороша врода»;

- гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,– Гей, не один лях лежить Головою у воду».

- повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи»;

- риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».

 «Ой Морозе, Морозенку»

У XIV- XVI ст. більша частина українських земель була захоплена Польщею. З того часу наш народ боровся за своє визволення, а вже в середині XVII ст. боротьба переросла в народну війну проти іноземних поневолювачів. Очолив це повстання Богдан Хмельницький. У роки визвольної війни кримські татари часто вступали у воєнний союз із козаками проти Польщі, однак, як і раніше, вряди-годи робили грабіжницькі набіги на міста й села України. Загони Богдана Хмельницького карали нападників. У гострих сутичках гинуло багато і татар, і козаків.
Пісня «Ой Морозе, Морозенку» розповідає про один з таких боїв. Хто ж такий Морозенко, про якого склали пісню? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького – полковник Станіслав Морозенко або осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко.

Багато татар обступило козаків. До «ночі глухої» тривав нерівний бій. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, проте мужньо переносить катування (з вирваним живцем серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану Батьківщину.

Тема: оспівування боротьби козаків з татарами під керівництвом Морозенка.

Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.

Жанр: історична пісня.

Композиція:

Твір має свого роду обрамлення – починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

- експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка;

- зав’язка: бій з ворогом;

- кульмінація: полон та катування героя;

- розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина.

Художні засоби:

- гіпербола: з вирваним серцем герой із Савур-могили споглядає Україну, «татар велика сила»;

- епітети: «славний, молодий, голова завзята, буйне військо», «тяжке горе», «велика сила», «білий світ»;

- пестливе слово: «козаченьки»;

- метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко… сивим конем виграває»,
«живцем серце виривали», «Україна славою покрита»;

- риторичні оклики: «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!», «Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!».

Тексти пісень

«Ой Морозе, Морозенку»

Ой Морозе, Морозенку,

Ой да ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!

Ой не так вся Україна,

Як рідная мати,

Заплакала Морозиха,

Стоя біля хати.

Заплакала Морозиха,

Стоя біля хати.

«Ой не плач же, Морозихо,

Не плач, не журися,

Ходім з нами, козаками,

Мед-вина напийся!

Ходім з нами, козаками,

Мед-вина напийся!»

«Чогось мені, козаченьки,

Мед-вино не п’ється:

Десь-то син мій, Морозенко,

З татарами б’ється!

Десь-то син мій, Морозенко,

З татарами б’ється!»

Із-за гори, із-за кручі

Горде військо виступає,

Попереду Морозенко

Сивим конем грає.

Попереду Морозенко

Сивим конем грає.

Бились зранку козаченьки

До ночі глухої.

Козаків лягло чимало,

А татар – утроє.

Козаків лягло чимало,

А татар – утроє.

Ні один козак не здався

Живим у неволю;

Полягли всі, не вернуться

Ні один додому.

Полягли всі, не вернуться

Ні один додому.

Не вернувся й Морозенко,

Голова завзята –

Замучили молодого

Вороги прокляті!

Замучили молодого

Вороги прокляті!

Вони, ж його не стріляли

І на чверті не рубали,

Тільки з його, молодого,

Живцем серце взяли.

Тільки з його, молодого,

Живцем серце взяли.

Взяли його, поставили

На Савур-могилу:

«Дивись тепер, Морозенку,

На свою Вкраїну!»

«Дивись тепер, Морозенку,

На свою Вкраїну!»

«Чи не той то хміль»

(Пісня про Богдана Хмельницького)

Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.

Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду за собою веду:

А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи – погубили шуби...

Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби

Становили ляхи дубовії хати,

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів де якії повки,

Їли ляхів собаки і сірії вовки.

Гей, там поле, а на полі цвіти,–

Не по однім ляху заплакали діти.

Гей, там річка, через річку глиця,–

Не по однім ляху зосталась вдовиця! 

Літературний календар жовтня

09 жовтня - 130 років від дня народження В.Ю. Свідзінського (1885-1941), українського поета, перекладача, літературознавця.

15 жовтня - 120 років від дня народження Володимира Гжицького (1895-1973), українського письменника і драматурга, автора роману «Опришки» (1962).

18 жовтня - 115 років від дня народження Марії Остромири (Лози – Маковської) (1900-1969), української письменниці і вчительки. Довгий час жила на Гуцульщині, авторка книг «Лемківщина в огні»; «Над бистрим Черемошем». З 1944 року жила в Аргентині.

22 жовтня - 80 років виповнюється Б.І. Олійнику (1935), українському поету.