7 грудня – день святої великомученицi Катерини. З цього дня починаються лютi морози. У народi казали: ”Як Катерина по
воді, то Різдво по льоді”; “Якщо на Катерину холодно – то буде голодно”. Свято Катерини було найбільшим і найзнаменнішим серед
численних жіночих свят українців.
Давним-давно в наших
предків то було свято Долі з молодіжними обрядодiйствами та забавами, але з
поширенням християнства на нього наклалося свято Катерини, яка вважається
заступницею шлюбу та наречених.
Пiд Катерину та на Андрiя
гадають на коханих. Дiвки ворожать про свою долю, вагiтнi жiнки моляться про
легкi пологи, навіть парубки загадують на майбутнiх жiнок. Свято Катерини можна
вважати найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят. Сподіваючись
на допомогу святої Катерини, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в
сім’ї.
У самий же день свята
дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок
і зрізала гілочку вишні. У хаті ту гілочку ставила
у пляшку з водою і чекала на свята Маланки (13
січня). Якщо
до Маланки вишня розів’ється і зацвіте – добрий знак, то й доля
дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – погана
ознака.
Увечері дівчата сходилися
до однієї хати і варили спільну вечерю – борщ і кашу. Приходили
хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші
півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли
“закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках
вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до мене вечеряти!”
Якщо в цей час заспіває
півень, “доля обізвалась”, якщо ж ні – то “Доля оглухла, не чує мого голосу”.
Журиться дівчина й проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!”
Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля.
Хоч Катерини вважається
більше жіночим святом, святом саме жіночої долі, але й парубки на нього
зважали. Напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну
жінку.
